В вечірньому тумані
Снує моя душа.
До пелюстків кохання
Сховалася стежа.
Повзе полями осінь,
Холодна, мов змія.
А вітер листя носить,
Чіпляє за гілля.
Натягне суму струни,
Зачепить за живе —
Нехай вже серце стогне,
Нехай нудьга реве!
Кому подати руку,
Якщо ти сам упав?
Листопад кличе круків,
Щоб ти хутчіш сконав...
В осінньому тумані
Блукає все душа.
Співа, як пташка рання,
До сонця поспіша.
Та мороком суцільним
Розкинулася ніч.
Зостався підневільним,
Рятівників не клич.
Ти сам чіпляв кайдани,
Сам мури будував —
Притулок свій останній —
Щоб правди не шукав.
|
